З тих людей, що народилися за кріпосного права та після його відміни, грамотних майже не було.
Вперше світський навчальний заклад було відкрито 1893 року. Кренидівське сільське початкове народне училище розміщалося в громадській хаті. До школи у 1896-1897 навчальному році ходило 37 учнів, серед них тільки двоє дівчаток. Учителем працював Микола Олександрович Гарбузов. На утримання школи Новгород-Сіверське земство виділило 165 рублів та місцева громада додала ще 75 рублів.
Час від часу в селі жив відставний генерал Віктор Полинов. У його дружини, у центрі села Кренидівка, був запущений сад на трьох десятинах землі та житловий будинок на 5 кімнат. Коли в Полинових народилася донька, то її назвали на честь страченої революціонерки Перовської – Софією. Мати скоро померла. Генерал узяв собі іншу дружину, яка погано ставилася до падчерки, простих селян не любила. Коли донька генерала підросла – вона покинула батьківську родину і повернулася у Кренидівку до материнського дому. Тут вона влаштувалась на роботу в місцеву школу, замість Гарбузова.
Невдовзі Софія Вікторівна Полинова одружилася із відставним капітаном Мацильовим. Вона влаштувала для дітей новорічну ялинку, що було новизною для села в кінці 19 століття.
Через деякий час подружжя Мицальових продало свою садибу з садом Воскобойникову М.Н. і переїхало до Новгород-Сіверська.
До школи повернувся Гарбузов Микола Олександрович. Він закінчив учительський інститут, був здібною людиною, добре знав методику викладання, прекрасно володів учнівським колективом, грав на флейті…але любив заглянути до чарки. З цієї причини він часто кидав дітей, їхав у село Боровичі, де був маєток його дружини, і там пиячив. Незважаючи на це, Гарбузов давав учням добрі знання, навчав красиво писати. У нього навчалися ЛузкарМакар Андрійович, Дюбченко Іларіон Потапович, Потилико Леонтій Олексійович, Боровик Тетяна Яківна та інші.
На початку 20 століття до Кренидівки, після розлучення з капітаном Мацильовим, повернулася донька генерала. Гарбузов виїхав з Кренидівки, тепер уже назавжди, а його місце знову зайняла Софія Вікторівна. Вона оселилася на квартирі у Воскобойникових, колишньому маєтку своєї матері.
Софія підтримувала тісні дружні стосунки з селянами, особливо з родинами Карпенко Ф., Соловйова Г.Н., Короїда Я.Р. Вона любила дітей і вони відповідали їй взаємністю. На вулицях Кренидівки часто можна було побачити народну вчительку, яку завжди оточував гурт дітей.
Невдовзі на головній площі села, неподалік від озера, громада поставила для школи нову хату на дві кімнати, розміром 6*6 аршин, через сіни. В одній кімнаті навчалися діти, а в іншій – жив учитель. Це була початкова трирічна школа. Одночасно з трьома групами учнів працював один учитель. Найбільша група була першокласників (першого року навчання), більшість яких, навчившись читати й писати, через рік кидали школу. Дітей, що закінчували всі три роки навчання і витримували відповідний екзамен, було мало. Навчальний рік починався, коли випадав сніг і закінчувався – коли він танув. Діти допомагали батькам пасти та доглядати худобу, гусей, качок та іншу живність. Дітей, що порушували шкільну дисципліну, просто не допускали до занять. Правда, такі випадки були поодинокі. Нездатних до навчання також відправляли додому.
Книжки, якщо такі були, надавалися дітям безкоштовно. Писали частково в зошитах, а переважно – на грифельних дошках.
Після Софії Вікторівни у Кренидівській школі працювала Булла Феодосія Максимівна. Вона приїхала до села із Шостки, після розлучення з чоловіком. З нею прибув старий батько та двоє дітей шкільного віку. Працювала вона недовго.
Замість неї прислали в Кренидівку молодого вчителя – Іваницького Івана Федоровича. Цей вчитель не мав відповідної фахової освіти. Він закінчив лише Воронізьку дворічну церковно-приходську вчительську школу і мав право працювати лише в школах грамоти. Йому надали можливість навчати дітей у земській школі з умовою, що він виведе її зі стану запущення у передові. При цьому земські чиновники пообіцяли йому допомогти тоді скласти іспити на народного вчителя.
Іван Федорович з ентузіазмом взявся за справу. Якість навчання покращилася. Збільшилася кількість дівчаток, що почали ходити до школи. Але йому було дуже важко працювати з трьома групами учнів одночасно. Його попередники Гарбузов і Булла, з хороших учнів готували собі помічників, яких «називали підпільниками». У Гарбузова таким «підпільником» був Лузкар Макар Андрійович, у Булли – Федченко Тимофій і Ноздря Тимофій. Іваницький знайшов інший вихід. Перші три уроки він займався з учнями 1-ї та 2-ї групи. Діти 3-ї групи в цей час, самостійно або розв′язували задачі з підручника Вишневського, або виконували граматичні вправи за спеціальним підручником Некрасова, де у словах, які треба було списати, замість букв були поставлені хрестики, а учням потрібно було замінити їх на «правильні» букви. Після трьох уроків Іван Федорович учнів перших двох класів відпускав додому і продовжував працювати до 2 години дня зі старшим класом. Заняття проводив переважно методом пояснювального читання текстів з підручника Гречушкіна «Мир Божий».
З 1915 року початкові школи стали 4-річками і тепер у таких школах працювало вже 2 вчителя. Один з дітьми 1 і 3 класів, а другий – з дітьми 2 і 4 класів. Того ж року Іваницького забрали на війну. Вже другий рік йшла перша світова…
До Кренидівки прислали нових учителів. Це було подружжя. Павлюк Семен Іванович був людиною з доброю фаховою підготовкою. Знав методику, дидактику, педагогіку, любив розв′язувати задачки, читав газети. Поряд з цим він відрізнявся сварливим характером як у власній родині, так і в селі.
Навесні 1918 року, перед окупацією України німцями, родина Павлюків повернулася до рідного села у Новгород-Сіверський район, а Кренидівка залишилася без вчителів…
Восени громада домовилася з учителем із Зноб-Новгородського. У Кренидівській школі почав працювати Криксин Микола Миколайович. Працював він за харчі. Різко збільшувалася кількість дітей, що почали ходити до школи. У одній кімнаті жили вчителі – Микола Миколайович із сестрою, теж вчителькою. В іншій кімнаті навчалися діти. Заняття відбувалися у дві зміни.
У 1919 році розпочав свою педагогічну діяльність майбутній Заслужений учитель УРСР, випускник Кренидівської школи Воскобойников Павло Михайлович. Йому виповнилося 18 років і він отримав дозвіл від нової влади навчати дітей. Але працювати було ніде. Тоді Павло Михайлович вмовив свого батька прилаштувати до занять одну з кімнат власного будинку. Нашвидкоруч наробили столів і парт і почали навчання. Через декілька місяців Криксини виїхали з Кренидівки і молодий учитель опинився сам на сам з усіма дітьми села. А їх щодня приходило до школи 59.
Восени 1920 року прислали СумковськуЛізавету Олексіївну. Разом вони працювали до 1923 року. Удвох навчали дітей, робили вистави, які з успіхом показували у своєму селі і в сусідній Мефодівці.
У 1921 році Воскобойников П.М. одружився з учителькою О.М. З 1922-1923 років молоде подружжя вчителів почало працювати разом.
1923 року силами громади побудували приміщення для школи, де у дві зміни займалося чотири класи учнів.
Через деякий час у Кренидівці вирішили побудувати нову школу. Толокою привезли до села розібрану будівлю з монастиря. Почали збирати на новому місці. Ліс держава давала, але за роботу ніхто не платив. Назбирали селом коштів на обладнання для школи. Найняли майстрів з міста. В одній з кімнат нової школи відкрили «хату-читальню».
1929 року Павло Михайлович Воскобойников був переведений директором школи в село Бирин. У Кренидівці школу прийняв Коваленко Іван Купріянович.
1932 року побудували для школи ще одне приміщення і Кренидівська школа стала семирічною. Іван Купріянович очолював школу до війни.
Перед війною завучем школи почав працювати Серенок Василь Федорович. Він приїхав до Кренидівки викладати історію з Грем′ячського району й у повоєнні роки став знаним педагогом Зноб-Новгородського району, вчителем-орденоносцем. Його дружина, Ганна Гнатівна, працювала у молодших класах, поруч із чоловіком. Також у молодших класах працювала досвідчена вчителька Дурицька Варвара Федорівна. Вона була «душею» шкільного драматичного гуртка.
Іван Купріянович організував разом з учителями у школі оркестр народних інструментів. Дітей навчали тут грати на гітарі, гармошці, балалайці, мандоліні тощо.
Чотирирічною обов′язковою освітою були охоплені сто відсотків дітей села.
Війна та дворічна окупація відкинули освіту на декілька років назад.
Після звільнення села школа знову стала початковою. У 1943-1945 роках дітей навчали дівчата, що закінчили перед війною 9-10 класів – МаханьокПрасковія Петрівна, Маханьок Ксенія Федорівна, Погоняйченко Ольга Герасимівна. Вони і дітей навчали і заочно навчалися у педагогічному училищі. Було важко. Без підручників, без зошитів, напівголодні діти жадібно тяглися до знань. Учнів було багато. Працювали по селянських хатах, з власниками яких домовилася сільська рада. 1945 року побудували для школи хату на дві класні кімнати. Працювали у 3 зміни.
До села почали повертатися вчителі-фронтовики: Маханьок Михайло Григорович, Карпенко Сергій Лукич, Черненко Андрій Григорович, Маханьок Володимир Опанасович та ін. Поступово життя налагоджувалося. Громадою звели ще одне приміщення на 3 класних кімнати. 1951 року Кренидівська школа, після 10-річної перерви, відновила свій статус школи-семирічки. Наступного року силами педагогів та технічних працівників побудували майстерню на два класи – для навчання дітей слюсарної та столярної справи.
Директором у повоєнні роки працював Шаломей Олексій Іванович. 1954 року його перевели на посаду директора Вовнянської школи. У ті роки всі хотіли вчитися. Разом з дітьми «гризли граніт науки» і молоді вчителі. Так, Маханьок Михайло Григорович, Коновал Людмила Ігорівна – закінчили заочний факультет російської мови та літератури педагогічного інституту у Новозибкові. Карпенко Сергій Лукич – історичний факультет, а Черненко Сергій Лукич – математичний факультет цього ж інституту.
У 1954 році директором Кренидівської школи став Маханьок Михайло Григорович. 1960 року звели ще одну шкільну будівлю, де розмістилося 2 класні кімнати та шкільна бібліотека. Протягом тривалого часу посаду бібліотекаря (без оплати за працю) займала Погоняйченко Ольга Герасимвна. Після неї працювали Бурковська Лізавета Олексіївна та Коновал Людмила Ігорівна.
1963 року, знову силами педагогів та технічних робітників, побудували цегляне приміщення, де розмістився фізичний кабінет школи. З кожним роком покращувалася матеріальна база навчального закладу. Саморобні парти та лавки були замінені на стандартні фабричні. Стрімко збільшувався бібліотечний фонд. Все більше ставало наочних посібників, придбали набори інструментів для шкільної майстерні.
1967 року було розпочато, а 1973 року закінчено будівництво нової типової школи на два поверхи. Великі вікна, широкі коридори, просторі світлі класи – кренидівські діти отримали одні з кращих у районі умови для навчання.
Навчальний заклад завжди мав пришкільну земельну ділянку, де дітей навчали азам землеробства. Особливо любили діти «уроки на землі», які проводили вчителі біології Ніна Василівна Коротич та Валентина Валентинівна Литвинова. Майстром виробничого навчання працював Селивоненко Олексій Федосович. Він також навчав дітей 6-8 класів фотосправи.
Багато вчителів пропрацювали у школі десятки років, практично все своє трудове життя. Тут вони починали і звідси пішли у свій час на пенсію. Серед них – вчителі молодших класів Маханьок К.Ф. і Погоняйченко О.Г., директор Маханьок М.Г., історик Карпенко С.Л., мовник Коновал Л.І., математик Черненко Ф.Л.
Із випускників післявоєнних років 27 осіб стали вчителями та викладачами вишів – Погоняйченко(Грива) Любов Миколаївна та Барканова(Живодьор) Катерина Миколаїван – Зноб-Новгородська школа, Кучерявенко Марія Іванівна(Миколаївська область), Жаден Марія Олексіївна(Оренбург), Селивоненко Олексій Федосович та Черняк Тетяна Григорівна(Шостка), Котляр(Гуленок) Марія Миколаївна(Брянська обл.), Литвинець Людмила Олександрівна(Новозибків), Чернеко Валентина Федорівна(Ямпіль), Черненко Зінаїда Федорівна(Полтавська обл.), Коновал(Сидоренко) Наталія Степанівна(Ямпільський район), Редя Тетяна Леонідівна(Чернацьке), Прах Ніна Миколаївна(Голубівка), Карпенко(Скляренко) Тетяна Петрівна(Зноб-Трубчевська), Сидько Наталія Валеріянівна(Харківська обл.), Селивоненко(Трошина) Євдокія Павлівна(Ростовська обл.), Боровик Марія Кузьмівна та Боровик Петро Кузьмич(Канів), Геращенко Тетяна Терентіївна, Душин Борис Васильович(сільгоспінститут,декан, Дніпро), Конькова Евеліна Олександрівна( Рівне). У рідній школі працювали її колишні випускники – Карпенко(Махоня) Надія Петрівна, Маханьок(Торбич) Валентина Іванівна, Торбич Павло Миколайович, Боровик(Кутневська) Наталія Миколаївна.
1979 року після 25 років керування школою пішов на пенсію Маханьок Михайло Григорович. Замість нього призначили Бураковського Василя Івановича. На початку 1985-го він помер і півтора роки очолювала шкільний колектив Іваненко(Селивоненко) Раїса Степанівна. У серпні 1986-го директором став Мусієнко Валерій Олександрович. Він пропрацював три роки.
26 червня 1989-го на посаду директора призначили Якушева Івана Олексійовича.
З весни 2005 року Кренидівський навчально-виховний комплекс очолювала Костюченко Світлана Іванівна.
З грудня 2015 року Кренидівський навчально-виховний комплекс очолює молодий директор Синельник Петро Юрійович.